Підходи на чорногорський Піп Іван

Піп Іван Чорногорський, 2020,5 м (Чорна Гора, Чорногорець) - вузлова вершина Чорногорського хребта, розташована в південній частині Чорногори. На вершині - руїни польської обсерваторії „Білий Слон”. Вершина на польських картах позначена як стовп №16. Знаходиться в межах Карпатського державного національного парку.

Основними пунктами виходу на Піп Іван є: з Івано-Франківщини - с.Дзємброня (на радянських картах – Берестечко) та присілок с.Зелена - Усть-Шибене, з Закарпаття - присілок с.Луги - Усть-Говерла.

Вихід з Дзємброні.

Найкоротшим виходом на цю гору є шлях з Дзємброні. Від траси Ільці - Зелена до села - 4,5 км. Дорога йде вздовж потоку, на 2-му кілометрі - трельовочний майданчик. Початком підйому з Дзємброні є автобусна зупинка. Ближче до річки - місця для наметів, біля зупинки - магазин. Від зупинки дорога на полонину під Смотричем круто піднімається на горб (в південному напрямку), орієнтир - щит Карпатського Державного національного парку, і, поступово набираючи висоту, йде спочатку між угіддями, далі - входить у ліс. На межі лісу - альтанка. Через ліс дорога йде з мінімальним підйомом, тягуни є уже при виході на полонину. У верхній частині полонини знаходиться колиба і кошари. Пастухи тут живуть з травня по вересень. Можна купити бринзу і вурду, переночувати не пускають. Від колиби є два основні варіанти підйому на головний чорногорський хребет:

А) Через відріг Смотрича Вухатий Камінь, минаючи головну вершину Смотрича. Від колиби дорогою потрібно піднятись у західному напрямку (направо) і вийти на поляну (хороше місце для ночівлі, є дрова і вода). На поляні є розгалуження доріг - одна йде далі на захід і спускається вниз, в долину потоку Дзємброня, друга, потрібна, повертає ліворуч і, через невеликі зарослі кущів входить в ліс. Через пів години переходу лісом дорога виводить до невеликого водоспаду, повертає праворуч, перетворюється на стежку і піднімається на північний наріжник Вухатого Каменю, поступово гублячись у травах.

Орієнтиром тут служать скальні виходи Вухатого Каменю - так звані „церкви”. Потрібно рухатись до найближчого скального останця і далі, в південного напрямку, підніматись від скали до скали аж на хребет Смотрича, звідки спуститись на сідло.

Я пробував ходити і траверсом Вухатого Каменя, спускаючись в котел і виходячи надалі просто на сідло. Жерепу - порівняно небагато й невисокий, багато каміння. Той шлях виявився довшим, ніж підйом на Вухатий і подальший спуск на сідло.

Б) Через головну вершину Смотрича. Потрібно піднятись на горб відразу за колибою. На горбі є поляна. Стежка йде в напрямку південний південний схід, сходить в ліс, де бере правіше, і, поступово набираючи висоту виходить над верхньою границею лісу в зарості негустого жерепу. Тут потрібно далі рухатись у напрямку лінії хребта, щоб вийти до скал і далі, піднімаючись від скал до скал вийти на вершину Смотрича, з якої , повернувши направо (на захід) і пройшовши над Вухатим Каменем спуститись на сідло між Смотричем і Бальзатулем - найвищою точкою полонини Бальзатул, стовп № 18.

Смотрич (на дальньому плані) і Вухатий Камінь з-під хати на Степанці.

Рухаючись по лінії хребта Смотрич - головний хребет Чорногори зліва, дещо нижче можна зауважити залишки фундаменту - то руїни колишнього польського притулку AZS. На сідлі збереглись окопи. Вода - нижче руїн.

Смотрицький перевал, Бальзатул і Піп

На головний хребет з сідла виводить дорога, яка, повз невеличке озерце в південному напрямі через 2 км піднімається до руїн „Білого Слона”.

Основні місця ночівель: колиба під Смотричем (взимку), поляна на горбі над колибою, біля руїн бувшого притулку на сідлі, руїни обсерваторії.
Сховатись від дощу можна і в печерці в скалах на головній вершині Смотрича.

Вузол Піп Іван-Смотрич. Вид з Мунчеля.

Вихід з Усть-Говерли.

Усть-Говерла - присілок села Луги. Є магазин, лісництво.
Дорога починається від шлагбаума лісництва і йде спочатку у східному напрямку, минаючи луки і пасовища, а потім - у південно східному напрямку, за півтора години доходить до місця злиття потоків Стогівця і Бальзатулу. Прямо, в південному напрямку продовжується дорога вздовж Стогівця, наліво (на схід) з невеликим підняттям йде дорога вздовж потоку Бальзатул - потрібна нам. За півгодини, рухаючись від місця злиття потоків, доходимо до колиб (орієнтир - клітки понад дорогою) і трельовочного майданчику, недалеко від нього, з правого по ходу руху боку дороги - відгалужується дорога вздовж потоку Васкул, яка за три-чотири кілометри перетворюється у стежку, що веде до полонин Вихід і Віпчина (перед полониною Вихід стежка стає малопомітною, на підйомі часто губиться в травах).
Основна стежка починається тут же, від квартального стовпчика лісництва, на стовпчику напис: Васкул. Стежка спочатку досить круто забирає вгору, далі йде хребтом з невеликим підйомом і за півтори-дві години виходить до полонини Вихід. На полонині - вода, колиба. Від колиби стежка робить недовгий крутий підйом і виходить на головний хребет Чорногори біля стовпчика №13, у лісі. Далі, рухаючись за стовпчиками, виходимо з лісу, поступово піднімаючись стежкою в криволіссі, проходимо Васкул 1734 м (стовпчик №14), з якого в північному напрямку виходимо в останній частині траси часто без стежки до обсерваторії на Попі Івані.

Дещо складнішим в плані орієнтування є варіант виходу на головний хребет Чорногори через полонину Бальзатул.
Якщо далі, від устя Васкула в Бальзатул йти дорогою понад потоком близько години, врешті дорога виходить на досить розмиту площадку. Справа потрібно відшукувати єгерську стежку, яка йде в східному напрямку і врешті виводить з лісу, і далі, полониною, овечими стежками виходити на вододіл головного хребта.

Основні місця ночівель: колиби перед устям потоку Васкул, колиба на полонині Вихід, поляна південніше стовпа №12 (орієнтовно стовпець 11/5), біля невеликих озерець на полонині Вертопи (між Васкулом і Попом, зліва по ходу руху).

Є інформація про те, що часом прикордонники і лісники перешкоджають руху на Піп з Усть-Говерли.

Вихід з Усть-Шибеного.

Усть-Шибене - присілок с.Зелена в місці впадіння потоку Шибений в Чорний Черемош. В Усть-Шибеному знаходиться прикордонна застава.

Дорога йде вздовж потоку Шибений, на початку дороги - шлагбаум прикордонників. Від шлагбауму за 3,5 км справа, на усті потоку Погорілець, знаходиться лісництво. Дорога далі вздовж Шиберного веде над бувши озером Шибеним до перевалу Шиберного на головному хребті Чорногори (в західному напрямку. Дорога вздовж потоку Погорілець веде в напрямку до Смотрицького перевалу, але в верхній частині перетворюється на стежку, має багато серпантинів, губиться.
Найзручніше на Піп Іван від лісництва йти дорогою через полонини Веснарку і Шуринську. Перейшовши потік Погорілець (ліва притока Шиберного) відразу, між господарствами піднімаємось дорогою в північному напрямку. Через півтора години підйому лісом дорога приводить на полонину Шурин (чи Під Шурин), де є колиба, вода. Пастухи дозволяють зупинятися в гуртожитку поруч з колибою (є нари для 10-12 чоловік). Від колиби дорога виходить на горб, йде лісом, і за пів години приводить до озера Марічейка.

Коло озера - джерело (зліва від стежки), дерев’яний намет. Далі дорога поступово виходить з лісу до роздоріжжя: на роздоріжжі є вказівник зі стрілками. Напрям руху - прямо, на північ - північний захід. Дорога є між заростями жерепу, петляючи між підвищеннями і за годину ходу від озера виводить на сідло Марічейка між Шурином і Попом Іваном, звідки, поступово повертаючи вліво (на захід) за годину виводить на вершину Попа Івана.

Основні місця ночівель: біля лісництва, гуртожиток на полонині Шурин, біля озера Марічейка.

Прикордонники в Усть-Шибеному можуть вимагати паспорти. При наявності паспортів видають дозвіл.

Матеріал підготував (написав): Олег

Правлячий Архієрей відвідав Верховину

16 грудня Владика Миколай Сімкайло здійснив пастирський візит до вірних церкви Юрія Побідоносця смт.Верховини. Довкола церкви – красиві карпатські гори покриті сніговою ковдрою, тепло і щирість гуцульської гостинності. Посеред такої прекрасної української природи справді хотілося молитися і дякувати Богу за всі щедроти і ласки. Владика благословив довкола людей, і торжественно розпочалася Свята Літургія. Всі присутні у храмі зосереджено молилися у своїх наміреннях і замислено споглядали за обрядовими діями та особливостями Архієрейської Служби Божої. Після малого входу на Літургії Владика Миколай зачитав грамоту, згідно якої декан Верховинський о. Роман Болехівський нагороджений мітрою і набедреником за віддане та ревне служіння для Церкви.

У проповіді Владика Миколай закликав у світлі недільного Євангелія дякувати Богові за всі щедроти, за кожен прожитий день…"Кожний із нас має прохання перед Богом і з вірою ми отримаємо необхідне нам. Ми більше шануємо дар, ніж того, хто обдаровує нас. Часто у нашому житті із радості отриманого забуваємо про вдячність Богові, а Триєдиний Бог – єдиний Податель усіх добродійств, і Йому єдиному слід дякувати за все і завжди", – наголосив єпарх.

Отець Роман склав щирі слова подяки Архієрею за відвідини і високу нагороду. "Вважаю це нагородження як аванс, і всіма силами буду старатися жертвенно працювати як душпастир для духовного добра парохії та слави Божої".

Автор: о.д. В.Перцович, прес-секретар Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ

Колишня обсерваторія "Білий слон" на горі Піп-Іван, що на межі Закарпаття і Прикарпаття, продовжує цікавити українських і польських науковців

Колишня обсерваторія "Білий слон" на горі Піп-Іван, що на межі Закарпаття і Прикарпаття, продовжує цікавити українських і польських науковцівПіп-Іван - одна з найвищих вершин хребта Чорногора на межі Івано-Франківської та Закарпатської областей. На її вершині збереглися залишки високогірної споруди України - колишньої метеоролого-астрономічної обсерваторії.

Побудована вона на рельєфі в стилі конструктивізму. Обсерваторію урочисто відкрили 29 липня 1938 року.

З цього приводу на гору Піп-Іван прибули офіційні особи, а також група українських і польських астрономів. Споруда складалась з готелю, який зі східного боку мав два поверхи, а із західного, завдяки розташуванню на рельєфі, - п´ять рівнів, та з господарської прибудови й вежі. Вежу-ротонду, де згодом встановили телескоп, звели на південному боці. Її увінчував мідний купол діаметром десять метрів, що відкривався автоматично. Над метеорологічним приміщенням розташовувався оглядовий майданчик.

Як розповідали очевидці, з допомогою двох могутніх електронасосів із заходу до будівлі водогоном подавалася вода. Обсерваторія мала локальну електростанцію. Початок Другої світової перервав звичний плин життя обсерваторії: працівники обсерваторії евакуювали найцінніше обладнання, яке спочатку потрапило до Будапештської обсерваторії, а під кінець війни - до Відня, звідки повернулося до Польщі в перші повоєнні роки.

У вересні 1939-го обсерваторія перейшла до СРСР. Тут було організовано першу в Радянському Союзі високогірну геофізичну обсерваторію і метеорологічну станцію. Але вони не проіснували й двох років. Знову розпочалася війна, прийшли угорські війська.

У 1941-1944 роках на вершині було обладнано спостережний пункт. У 1944 році заснована Головна астрономічна обсерваторія АН України в Києві. "Білий слон" завмер. Восени 1994 року в Західному науковому центрі Національної Академії наук України з ініціативи академіка Ігоря Юхновського відбулася нарада представників наукових і освітніх закладів.

Два роки пізніше в Яремчі пройшла українсько-польська нарада на тему "Обсерваторія на горі Піп-Іван. Історія діяльності та шляхи відновлення".

Ідея мала міжнародний резонанс. Польські науковці й нині обіцяють значну підтримку по втіленню проекту в життя, але за умови, що відновлена обсерваторія називатиметься українсько-польською.

Джерело інформації: Інформаційна агенція MALAKAVA

У столиці Гуцульщини – Верховині відбувся перший фестиваль гуцульських різдвяних колядок

ВЕРХОВИНА (Івано-Франківська обл.) – Учасниками фестивалю стали тільки ті гурти, в чиєму святковому репертуарі обов’язково є найдавніші співанки – деякі з них не мінялися упродовж кількох століть. На Гуцульщині колядують тільки чоловіки. До святкового дійства колядники готуються заздалегідь. Перед Різдвом постяться, сповідаються, причащаються. Відтак – отримують благословення священика.

У кожному гурті по 12 колядників – як біблійних апостолів. До одного господаря колядники двічі не ходять. Про прихід коляди округу сповіщають трембіти і роги. Без дозволу ґазди (господаря) у хату колядники не зайдуть. Колядники повинні знати щонайменше 10 колядок. Кожному члену родини – скільки б їх не було, співають окремо.

Вбрані у гуцульські строї, колядники несуть із собою хреста, оповитого повісмом, – немов пелюшками новонародженого Ісуса – та дзвіночки, що сповіщають про народження Сина Божого. У давнину гроші за колядки господарі кидали у дзвіночки. Тепер кладуть на хрест.

Етнологи твердять, що гуцульська коляда вирізняється передусім змістом колядок. Поряд із головною християнською темою, прославлянням Ісуса Христа, в ній багато язичницького. Колядники шанують увесь гуцульський рід. У віншувальних піснях часто згадують історію: від подвигів Довбуша до слави незалежної України.

Справжня гуцульська коляда триває до 2-3 годин. За давніх часів, коли хати одна від одної стояли далеко, колядники додому не поверталися – спали там, де їх заставала ніч. Зароблені гроші колядники віддають на церкву.

”1+1”
Світлина Петра Дідули

Легенди гуцульщини

У наших горах люди жили з давних-давен. Будували вони собі пристанівок у поточинах, де текла вода і не дуло вітром. Збільшилосі народу в горах, коли наш край зачьила плюндрувати татарва. Тоді наші гори кишіли втікачьими. Найбільше їх крилосі від біди коло найвищої гори. Чорною гора була для втікачів на нових місцьих. Чорною вона була і в очах ворогів, що не могли вони її досігнути, бо там непрохідні пущі стояли. Так і понині називають ту гору Чорною.

Перші кроки: як піти в похід і уникнути неприємностей

Спочатку домовимося: це не "Енциклопедія юних бабаків" від А до Я. Тож порад на зразок "карту орієнтуємо так" і "швидкість ходи має бути..." давати не будемо. Наша робота присвячена тому, як отримати від подорожі максимум задоволення і повернутись з Карпат цілими і неушкодженими. Отже, все по порядку.